|
Ти в пустелю мене послала, – Ні стежини із пекла в рай. Залишаючи, проказала: – Проба духу. Не стій, рушай. Я шукала оази, півтіні... Спрага губи нещадно пекла. Обгорівши, згубивши лахміття, Вже наледве стою на ногах. Я не знала, навіщо ти, степна, Цей спробунок гіркавий дала. Не чекала одвіту від тебе. Важко дихала, вперто ішла. Упритул підійшла – вечорова. Глянь у серце: збігає стежа... Повтори, як напуття, те слово: – Ти осилиш цю путь. Рушай.
|