|
Сьогодні ти – небесне й вороне: Ти – і вітрило плинне у затоці, І птах над скелями, й чужий сонет, І слід зорі, що падає, – пророцький. Усе – про тебе, все – підтекст і клич. По вінця ти наповнений собою. Самотній, як вітрило, між облич, Із друзями – жорстокий аж до бою. Хай не маліють днини чарівні. Тобі покаже світ обов’язково, Що ти – лиш ти, без копій, без рідні, А самота – нестерпна і раптова.
|