|
На землю морок впав, не затремтять листки. Закрила лілія тендітні пелюстки, І тихо озеро заснуло... Під чаруванням від чудової краси Стою, задумливий, згадавши голоси Того, що вже давно – минуло... Приходжу ранком я, а лілія, ізнов, Розкрилась на зорі, прекрасна, як любов! І все, ізнов, радіє й молодіє, І скрізь кипить життя, скрізь певність і жага, І хвиля весело на берег набіга! А я сумую! Сумую в безнадії...
|