|
Доволі: облиш всі чекання! Народе мій бідний, зникай! Роки нищівного страждання – у просторі кануть нехай! Століття злиденні і грізні, роздолля сире та пусте... Гукаю, о мати-вітчизно, в твоє безбережжя, – оте, де в мене вдивляються з ночі над сіттю горбів та гробків жорстокі бурштинові очі твоїх божевільних шинків, де згуб та нещасть величезних точилась завжди товчія: згубися у просторі, щезни, Росіє, Росіє моя!
|