|
Потяг плачеться. В далеч похилу телеграф простягає дроти. Пролітає земля спорожніла. Пролітаю: у землю лягти. Вся місцевість – така невесела... І у просторах цих – десь-не-десь пролітають за селами села, пролітає за весями весь; кладови́ща, шинки, і дитина, що заснула побіля грудей; там – обідрані зграї хатинок, там – злиденні ватаги людей. О Росіє, суворая мати, це тобі я складаю пісні! Непутяще життя відридати дай у тиші безвісній мені. Потяг плачеться. Далі умиті. Телеграфні прямують дроти – у розлоги твої льодовиті, – на осіннім борвії густи.
|