|
Ті ж самісінькі роси, тумани, під зорею рожевий осот, холодіючий шелест поляни, голодуючий, бідний народ; і в привіллі, на волі – неволя; і суворий свинцевий наш край нам гукає з холодного поля, посилає спонуку: «Вмирай!..» Зледеніла країна затята, – мов залізом по долі шкребе... О Росіє, нелюбляча мати, хто отак опаскудив тебе?
|