1В сорок першому на схід Гітлер рушив у похід. «Я – Наполеон! – кричить, – Дух з Росії полетить! Смерть радянській стороні!» Гітлер скаче на коні. З-під Москви ж як утікав, Сам не свій репетував: «Та щоб я оце, щоб ми!.. Вся невдача від зими». 2Сорок другий рік настав. На полях вже сніг розтав. Влітку – спека. Як мара, Гітлер скаче до Дніпра, Аж до Волги... Тут івін, гад, Лоб розбив об Сталінград! Розпоролися всі шви! Кінь позбувся голови! Заднім ходом йти звелів! 3Сорок третій рік зустрів У задонських тих степах. Бачить Гітлер: діло – швах, Все ж кричить: «Своє візьму!» Тут ми всипали йому, Розгромили під Орлом! От був німцям костолом! Били добре, досхочу, Довели аж до плачу. Після ще одного дня Залишилось півконя. 4На четвертий рік – назад Утікав додому гад: Надавали стусанів – Весь розпух від синяків. Ленінград біди завдав. Ледь під Мінськом не пропав. Тут – «котьол», а там – розгром, Опинився за Дністром. Із Росії – в той же рік – Ледве ноги поволік. Вибирався за Дунай, В Будапешті – утікай! Польща вся – була, спливла, А вже в Прусії діла!.. І зосталась – от пеня! – Лиш третина від коня! 5Сорок п’ятий рік. Ура! Звір шукає, де нора. Тиснуть наші там і тут, – Кату-Гітлеру капут! Гітлер всю війну програв, Від коня лиш хвіст стирчав. Не лишилось і хвоста. Ми – в Берліні. Красота! Відстояли ми свободу. Славний травень шле погоду. Буть врожаю на землі. Слава нашому народу! Слава Сталіну в Кремлі!
|