|
Не бачив світ таких облог-засад, Як та, яку зазнав могутній Сталінград. І незліченні ворога бійниці Наблизились уже до волжських берегів, Та город-богатир, потерши рукавиці, Обрушив свій кулак на голови катів. І ось, у ворогів, що клякнуть між снігів, Очей замерзлу муть клюють російські птиці! А чи ж не так Іллі-богатирю, Чий приклад доблесті близький нам особливо, «Я білу грудь твою спорю!» Грозили вороги у чорний час злостиво? Та богатирська та рука була туга: Ілля ударив раз – і ворог вже здиха! Над ним помщаючись, він, сповнений завзяття, Труп розметав його на шмаття! Яка ця оповідь повчальна, без прикрас! Пророкування в ній і зміст такий багатий: Так, ворогів прийшлось Вітчизні вже не раз Таким одвітом частувати! Не раз вторгалася орда з усіх боків, Та, відбиваючи, прокляту, Знамен прострілених народ наш не хилив; Як з давніх це було часів – Зібравши сили всі, несли ми гибель кату! Так, прагнучи перетворить в пустир Квітучий Сталінград, удари ворог множив. Та помсти час настав, і волзький богатир Всю нечисть знищив з’ловорожу! І перемогу цю, яку не бачив світ, Стрічає край увесь захоплено, розквітло: Серед нечуваних побід Вона позначена ще небувалим світлом: В ній – дань минулих днів і приклад в ній – вікам, В ній – зваги ствердження і мужності дорога, В ній – невідступна смерть ворожим всім полкам, В ній – крах орди, її знемога, У ній – новим, ще невідомим ворогам – Суворая пересторога. Непереможний край, що б’ється за життя Під сяйвом слави благородним, Де геніальний план вождя Пройнятий подвигом народним!
|