(З циклу «Батьківщина»)Коли, схилившися на стіл, Законів сталінських скрижалі Я прочитав, то сотні бджіл, Здалось, навколо задзижчали, І заспівали солов’ї, І вітер із полів свої Приніс до мене аромати... В цей час, товариші мої, Я відстебнув броню і лати, І меч відклав... У чорну ніч Яку я знав із ними січ! Ходив на битви знамениті! Мені здалося, що із пліч Упали роки пережиті, Що спереду з моїх доріг Усе лихе пропало, скрилось, Що в грудях молодих моїх Знов серце молодо забилось! І ось почув я голос – чий? Здавалось, літа насолода, В саду дзюрчить струмок швидкий, Іскриться піни позолота. В тій стороні, де пломенів Світанок, звівши крила рівно, То голос дівчини дзвенів Напрочуд ніжно і чарівно: – Я народилась і живу В країні вільній і щасливій. Я казку бачу наяву Крізь синь ранкову степову На дивній колосистій ниві. Куди не йду, де не стою – Межі для творчості не видно, Зміцнівши в грізному бою, Росте моя країна рідна. Для неї серце віддаси, В години сонячні й погрозні Ростуть у ній міста краси, Ростуть заводів корпуси, Ростуть колгоспи плодоносні. І схід і захід – подивись – В один електрострум злились З Москвою – все в живому русі, Все піднімається у вись, І я в цю творчість увіллюся. З усіми хочу нарівні В нову культуру йти походом. О, як хотілось би мені В моїй коханій стороні Найкращим бути садоводом! Мічурін був. Він це умів. Він був славетним чудодієм, Хто з нас того б не захотів, Щоб дати розквіт для віків Його ідеям і надіям! Щоб скрізь від нашого труда В містах росли тінисті парки, Щоб квітнув мак і резеда, Де добувається руда І сяє пломінь сталеварки, – Щоб через ріки і вали Дуб з кленом в Арктику прийшли, Де льодяні ревуть пороги, І в вічну зелень повили Всі вулиці і всі дороги, – Щоб там, де із куряві сумні Сіріли кущики ліщини, Цвіли троянди навесні І влітку спіли апельсини, – Щоб там, де б хто не працював: В цеху, в їдальні, в себе дома Жар квітів очі милував, Тих квітів, досі невідомих, – Щоб зашуміли з краю в край Тополі срібні молодії, Щоб на колгоспний урожай Не проривались, суховії, – Щоб там, де нашу працю й мир Радянські бережуть дозори, На всіх кордонах вздовж і вшир В долинах і по схилах гір Могли цвісти садів узори! Сказала б так я молода Тоді всім друзям зарубіжним, Усім невільникам труда, В чиїх хатах живе нужда Й повітрям дихає нічліжним: «Повірте, друзі, ви мені, Погляньте в далі осяйні – На села, на заводи, братця, Своя в нас влада, ми міцні, Які ж у нас геройські дні І що дає нам вільна праця! Від місць, де надр земних мільйон Дає нам руд мільярди тонн, І до найменшої споруди Тут дише сталінський закон, Дух Конституції повсюди. Вігі дише на усіх шляхах, Він править творчою добою, Він – в наших радісних трудах, В солодких виспілих плодах, Любовно вирощених мною. Хто хоче скинути ярмо Фашизму у своїй країні, Ввійдіть – ми руку даємо – У сад моєї батьківщини. Але коли... та замість вас, Скажені, у звірячій злості, Поткнуться інші в грізний час Непрохані до нас у гості, Свій полк на фронті я знайду, На груди приколовши вітку, В атаку першою піду І першою піду в розвідку, – Піду з гвинтівкою в руках І покажу своїм ударом, Що в ворошиловських стрільцях Вважаюсь снайпером недаром!» Отямивсь я. Це був не сон. Газети на столі лежали, В них основний наш був закон, Законів сталінських скрижалі. Все ясно голові моїй: Є вороги, і буде бій, Кажу до дівчини отої: «Який правдивий голос твій!» І потягнувся знов до зброї. В передчутті нових атак, За вічне торжество Радвлади Я знов одягся в сагайдак І застебнув броню і лати.
|