|
Гримить парад... Гримить на Площі Красній Нечувано-урочистий парад. Весінній день погожий, теплий, ясний. Зустрічному параду травень рад! Широкі кучерявляться бульвари, Іде в колонах сонячна Москва. Гармоні на майданах і гітари, Веселий сміх, хвилюючі слова, Танець грайливий, пісня комсомолу І світлий зір батьків та матерів. Все торжествує – фабрики і школи, І армія синів-богатирів. В яскравім сонці мають гордо стяги, Горять на стінах гасла пломінкі. Про подвиги великої відваги Говорять нам газетні сторінки. Ані хвалитись, ні сп’яна втішатись Не схильні ми, хоч знаємо стократ: Є чим Москві улюбленій пишатись, Є чим пишатись всій Країні Рад. Країні всій, яка – найкраща в світі, Якої не зрівнять мені ні з чим. І нашу радість, у травневім цвіті, Всю радість нашу – пройнято одним: На свято наше – із-за моря, з далі, Катюги зирять, з люті тремтячи. На них нема ні масок, ні вуалі, – Вже вдень з ножами йдуть, а не вночі. І наше свято – це для них трутизна, Їх обсипає жаром щовесни: Більмом у оці – наша їм Вітчизна! Розправитись хотіли б враз вони З країною, де Кремль стоїть, святиня – Не царська, ні, а влади трударів, Що є народів світова твердиня, Що відзначає день святковий свій. В той день, коли у нас мільйонні маси Героїв праці славлять імена, Над чорним брудом біржової каси Схилилася в потворній злій гримасі Союзниця біржовиків – Війна. Вона не спить, вона вже лічить строки. І квапить перший строк воєнних днів. Минулого всі пам’ятні уроки Не дуже-то навчили ворогів! Вони спішать. І біля бірж панує Кошмарний безум; і, б’ючись в заклад, Гравці тремтять; кінець з них кожен чує – Аматор війн, і братовбивств, і зрад. І їх безумство щодоби зростає, І все нахабніш грають картярі. Де кров проллється влітку – ми не знаєм! – Та в карти нас розігрують – ми знаєм! – Засліплені, безумні шулері. Припавши до скривавленої чаші, Вони вже свій розкрили псевдонім. Радієм ми, та радощі всі наші І всі надії – пройнято одним, – Свідомістю того, що ми недаром В труді міцнієм і в труді ростем, Що на удар – відповімо ударом, І зловороже коло розірвем, Що стрінемо за колом зловорожим Ми рідний клас по духу і судьбі, Що разом з ним, всесвітнім другом, зможем Перемогти в рішучій боротьбі. Великий наш союзник! Він сьогодні Стрічає травень в лавах бойових, – Москви віін чує поклики народні Навкруг Вождя – стального із стальних, Ім’я якого людством всім любиме, Це ж він веде упевнено народ. О, скільки він разів провів нас мимо Ворожих мін, підкопів, перешкод! О, скільки він разів зривав тенета, Що ними скрізь тягли в бескеття нас! Щоб позбулася гніту вся планета, Кував він силу нашу повсякчас. І горе тим, хто дума безголово Нам пружну ногу вибить з стремена, Хто в дні труда напасти сміє знову, Хто викличе в Вождя єдине слово: «Війна!»
|