|
В саду зеленім і густім Бджола у цвіті золотім Турботливо і радісно дзижчала. А під кущем змія лежала. «Ах, бджілко, чом це доля скрізь твоя Незрівнянно щасливіш, ніж моя? – Сказала так бджолі змія. – Така, як в тебе честь, мене от не спіткає. Людей моє жало лякає, Але чому ж тоді тобі повсюди честь, І ти поміж людей літаєш так привільно? Жало і в тебе також єсть, Яким ти жалиш теж, і жалиш дуже сильно!» «Скажу. Ти головне на думку не взяла, – Змії відповіла бджола: – Що різній славі нашій не рівнятись, Що різне із тобою в нас життя-буття, Що ти пускаєш зброю в хід не до пуття, Для нападу, а я – щоб захищатись».
|