|
О. М. Горькому – В день пуску Дніпробуду Сьогодні – все у нас незвичне, Сьогодні – свято символічне, Хвилюється народ увесь: В ранковім розквіті небес Почав сьогодні працювати Серед огнів і чистих плес Електросильний Дніпрогес. Ми стільки думали-гадали, Так на педалі натискали, Обгонячи години й дні, Щоб швидше обростав бетоном, Як мускулом мільйоннотонним, Цей велетень кремнистодонний У подніпровській стороні! О, скільки воронів кричало, Загибель ранню віщувало Великій «фантастичній грі», «Затіві дикій» на Дніпрі. І ось – затіва стала фактом, А гра – значним, сміливим актом, І світ усюди – тут і там – Світ пролетарський – так ласкаво, Світ буржуазний – так лукаво, У злобі, зрозумілій нам, Не вірячи своїм ушам, По радіо почув промови – Веселий сміх, правдиве слово, І – клич майбутніх поколінь – Цей урочистий гул турбін! А там, за звуками, картина: Бетонна постає плотина, Затримавши води політ, Дає їй зараз точний хід, Щоб «милій неньці», Україні, Вода співала в наші дні Нові, а не старі пісні. Організовано віднині Тут хвилі котяться ясні! І пам’ятні Дніпра пороги Не перепинять їм дороги, Вже не топитимуть вони З людьми й товарами човни. Суворі вікові затори Покрили хвилі гомінкі, В глибокі водяні простори Увійдуть кораблі морські, Причалять гордо до плотини, Де чудо-електротурбіни Дають – нечуваний захват – Мільярди сило-кіловат Небачених, але в/ідчу(тних, Нових богатирів могутніх, І кожен електро-солдат Завжди готовий вмить, по знаку, За рухом важеля, без слів, Летіти лавою в атаку На старо-косних ворогів, Які не будуть вже ніколи Тримати в злиднях та неволі І чудо-річку й чудо-поле, І світлих чудо-берегів! Рвучи важке каміння всюди, Ми дивну возвели споруду, Ми на плотині Дніпробуду Зробили подвиг трудовий І, темп набравши бойовий, Не зупинилися, не стали, В роботі творчій, огневій Мускулатуру гартували, Йдучи з стихією на бій. На горе недругам-пророкам, Порадам їхнім навпаки, Підвищували гонку строкам, Розчистили русло й притоки В бетон закутої ріки. То ж творчий ми здали екзамен! І всій пророчій злій юрбі Кричати і «амінь» і «амен» Не нам пришилося, а собі. Там, де з камінням в боротьбі Вода ревла й неслася з гулом, Де віком дихали минулим Камінчик кожен і обрив, Збулося нині диво з див: Над пеленою голубою, Над створеною глибиною, Порогів подолавши гнів, Води скувавши буйні сили, Ми переможно запалили – Замість погашених огнів – Гірлянду сонць-прожекторів. Щоб древні кам’яні пороги Не заступали нам дороги В майбутнє, в далі голубі, Ми із водою в боротьбі Не працювали, а горіли ж! Хіба пороги на Дніпрі лиш? В житті їм не було числа, Не позабути тьми і зла, Яке було непереносне, Життя минуле старо-косне: Було «порожисте» воно. Не то дорослі, навіть діти, Яких немає вже давно, Розбившись об пороги, скніти Були повинні заодно, У вирі життєвім безцільно Метались, кинуті бездільно, І опускалися «на дно». О скільки сил, життів, талантів І ще нечуваних гігантів, Журбу втопивши у вині, Журбу за всім величним, новим, Гарячих, з розумом здоровим, Страждало, корчилось «на дні»! Так гинули і дух, і тіло «На дні», яке було гнилим, Їх серце Горького уздріло І пожаліло, і зігріло Теплом сердечним дорогим. Воно розкрило світу всьому, Хто погибав «на дні» оцьому, Кого закинула із них Сюди й зім’яла, задушила І насолод життя лишила, Лишила буднів трудових Нужда порогів життєвих. Роботи горьківської сила Росла углиб, росла ушир, Пороги прокляті розбила. Він – наш великий богатир – В бою ворожій темній зграї Немало завдавав утрат, І нині ворогів змітає За рядом ряд, за рядом ряд. Йому, грозі дворців, чертогів При царській владі – владі тьми, Йому, «підривнику порогів», Що в Жовтні підривали ми, В цей день йому, співцю культури, В якої соки молоді, Співцю її мускулатури, Що гартувалася в труді, йому, чиє знамено люду Горить і світить стільки літ, Я віршами із Дніпробуду, Про нашу енерго-споруду Свій енергійний шлю привіт!
|