|
Дурним я не хворію чванством. Відверто й чесно визнаю, Що я перед своїм селянством Великим боржником стою. Мій голос в битвах за свободу Звучав, неначе мідь труби. Мої пісні у дні походу Вели селян до боротьби. На бій з минулою добою, На бій з куркульством і попом, На бій з буржуйською ордою, З Денікіним і Колчаком. Жиріть хотіли знов барони. Та годі! – відповідь була. Навіки Армія Червона Всесвітню славу здобула. А потім виникли пориви І клопоти пізніших літ: Кропив заводи й свіжі ниви Робочий і селянський піт. Було нам жарко і морозно, Та праця йшла, немов війна... Стоїть тепер побідоносна Країна Рад – моя колгоспно- індустріальна сторона! Село, що билось в тьмі бездонній, Пішло вперед до світлих днів. Побідно ржуть залізні коні Серед колгоспівських ланів. Лягли квадратами гектари: П’ять тисяч га! Сім тисяч га! Тут – збудував колгосп амбари, Тут – сіно вивершив в стогах. А тут – ну, диво! – спортплощадка, Кімната для комсомолят: Замість ікони і лампадки До стелі дістає плакат. Дурман попівського глаголу У власному соку гниє. Тут Ради, тут лікарня й школа Святкують торжество своє. О, як багато цими днями В селі небачених побід! Та, жаль, поети їх піснями Не оспівали ще як слід. І мій великий гріх у цьому, Та я... силач не вічний, ні. Чи довго ще хрипіть самому? Адже співцеві молодому Цей докір більший, ніж мені. Співучі, молоді поети! Знавці колгоспної душі! Знайдіть слова, пишіть портрети, У вас і фарби і сюжети! Творіть сміліш, товариші! Хай ваша пісня величальна Покриє всіх пісень взірці – Там, де робота геніальна, Там геніальні і співці.
|