|
На ниві чорній ратай скромний, Тягну я овій немудрий гуж. Вірш не люблю я карколомний, Він неясний для людських душ. Люблю я форму чітку, строгу, З народним говором в ладу, Іду на втоптану дорогу, Доступну всім я річ веду. Думки мої і мова – прості, – Чужі фальшивій новизні, – Мов джерело на високості, Вони прозорі та ясні. Зате, коли я сміхом гордим Гадюк і сов залякаю всіх, В одвіт звучать мені акордом Мільйони голосів дзвінких: «Давай?!» – «Да-вай!» – У русі маси. «Звалив?» – «Уже!» – «Без зайвих слів!» Які смішні мені гримаси Літературних маклерів! Навіщо Правді позолота? Мій чесний вірш, розкрилюй лет! Від перегнилого болота Літературщини – вперед!
|