|
Час глухий, пітьма зловісна... І забитість і нужда... Ой, годино лиховісна, Молоді ж мої літа! Перед ним мені, хлопчині, Не прийшлоея спину гнуть? Книги й люди – ви, єдині! – Сам до вас шукав я путь. Взнай – як все покрито млою – Де тут гад, а де рідня? Сиротливо, самотою Брів я сліпо навмання. Вправо йшов я – перехожий, Вліво брав – не по прямій. І дрижав лякливим дрожем Голосок незрілий мій. Нашій молоді здоровій Я уже в дядьки годжусь. На обличчя повнокрові Все дивлюсь – не надивлюсь. Чи загра шумливим роєм В нових школах, гомінкий – А чи пройде гордим строєм Комсомол наш бойовий, Я, старіючи потроху, Молодим горю вогнем: «Гей, хлоп’ята! Дружно! В ногу! Ми ще ворога зігнем. Жде загин його – в двобої. Жде нас сонце нових літ!» Юній зміні від старої – Героїчний наш привіт!
|