Або – як відрізнити на фронтах
Справжні листівки Дем’яна Бєдного
від білогвардійських підробок під них
Воджу пером я, людоньки,
По білому листу.
З народом же гуторити
Я звик начистоту.
За словом, як відомо вам,
Не лізу я в карман,
Та не любив ізроду я
Вдаватись до оман.
За правду розпинаюсь я
Уже багато літ,
І за словечко кождеє
Ладен держать одвіт.
Написано – підписано,
Читай – міркуй, дивись.
Любов і-люта зненависть
В грудях моїх сплелись:
Любов – народу бідному,
А зненависть – панам,
Царям, попам, поміщикам
І всяким там «чинам».
За те, що я повідую
Всю правду бідняку,
Мене б пани повісили
На першім же сучку.
А поки що до іншого
Вдаються навісні:
Друкують чахлі віршики,
Що сповнені брехні.
Та ще й моїм, бач, підписом
Скріпляють! ті рядки,
Щоб їх брехню за істину
Вважали простаки.
На підписах підроблених
Не виїхать панам.
Мої чи панські вірші ті, –
Взнать легко, друзі, вам:
Одного шляху з Леніним
Іздавна я держусь.
Червоним нашим військом я
Гордився і горджусь.
Мені у правді, в щирості
Став рідним більшовик.
В моїм кутку два образи:
Робочий і мужик.
За лад комуністичний я
Стояв, як і стою.
Заводчикам, поміщикам
Пощади не даю.
Розвіять хочу темряву
Серед людей знанням.
Я – ворог бабським вигадкам,
Попівським всім пліткам.
Як ви, люблю вітчизну я,
Але не Русь-рабу,
Якою пан міг правити,
Вершить її судьбу.
Люблю я Русь народную,
Радянський вольний край.
Де глитаям – навіки зась,
Де всім трудящим – рай.
І ще, скажу я, друзі, вам,
Приміта в мене є:
Що ваша мова рідная –
Оружжя то моє.
Без викрутасів, хитрощів,
Без плетива прикрас,
Вона всю правду-матінку
Говорить повсякчас.
З джерел народних силу п’є,
Черпає без кінця.
Не потерпить вона брехні
Й не збреше мова ця.
У Кривди – голос лагідний,
Медовії вуста.
У Правди – річ докірлива,
Сувора і проста;
У Кривди – сто пролазочок,
У Правди – їх нема;
У Кривди – путь покручена,
У Праавди – путь пряма.
В чоботях Кривда в лайкових,
А Правді б личаки, –
За Правдою ж за босою
Ми підем навпрямки!
|