|
Колись царі держали довгий час У темряві, у злиднях нас. Народна темрява – в народнім бідуванні. На Україні неписьменних розвелося так, Що люд письменний – крапля в океані. Писать ми вміли тільки на паркані, А мудрість наша – в молитвах. До вас, що прочитаєте моє писання, Звертаюсь я: з книжок діставши знання, Ви поділіться потім цим добром З тими, хто з розумом сліпим і темною душею Простує, неписьменний, стежкою-межею, Далеким, невторованим, важким шляхом. Хай сонце їх осяє крицею своєю! Так гірко неписьменним буть, так гірко буть сліпцем. Не тільки нас одних, їх били теж бичем, Вони ще гіршої, ніж ми, зазнали долі. Тому ж, нехай у цей великий час, У дні червоної, нової волі, Научаться вони читать у нас, – І зрозуміють, на яку ступити ногу, Щоб вийти на простору, сонячну дорогу.
|