Фронтова пісняЧервоноармійці Петроградського фронту називають танки «таньками». Танька козирем ходила, Пил по вулиці мела, Ваньку-воїна страшила, Задирикою була! «Глянь-но, Ванька: танька, танька!.. Підступить до неї – страх!» Розхрабрився якось Ванька, – Танька, глядь – розбита впрах! Шана Ваньці молодчині. Цілить точно раз у раз. Він наводчиком в частині, В артилерії у нас. «Глянь-но, Ванька: танька, танька!..» – «Бий падлюку по зубах!» Як пальне у таньку Ванька – Танька, глядь! – розбита впрах! Ванька в армії вояка Непростий, а перший сорт! Шле до чорта скрути всякі І в бою він – сам, як чорт! «Глянь-но, Ванька: танька, танька!» «Бий падлюку по зубах!». Як пальне у таньку Ванька – Танька, глядь – розбита впрах! А як хто, злякавшись таньки, Раптом стане задкувать – Ванька лається: «Без няньки Ти не звиклий воювать?!» «Глянь-но Ванька: танька, танька!.. «Ну, і що ж? Проймає страх? Не лякайсь!..» Як ухне Ванька, – Танька, глядь – розбита впрах! Бач, дали від таньки драла Там під Дєтським під Селом. Ми ж руками таньки брали Під Одесою, Орлом. «Глянь-но, Ванька: танька, танька!. «Ну і що ж? Проймає страх? Не лякайсь!..» Як ухне Ванька, – Танька, глядь – розбита впрах! Танька грузне у болоті, Не пройде вона в снігу. Лиш поткнеться до піхоти – Вистав пушку... і гу-гу! «Глянь-но, Ванька: танька-танька!.. «Де вона?.. Потерпить крах!..» Як пальне у таньку Ванька, – Танька, глядь – розбита впрах! «...Не злякає танька смілих. Почастую калачем. Не повернеться до білих, Як повернеться – з плачем!» «Глянь-но, Ванька, танька, танька!..» – «Не втече!.. Ану – шарах!» Як пальне у таньку Ванька! – Танька, глядь – розбита впрах! Вже і в нас тепер уміло Стали таньок споряджать: Та не їв таньках, братці, діло: Боягузу... скрізь тікать... «Глянь-но, Ванька: танька, танька!..» – «Ну і що ж? Проймає страх? Не лякайсь!..» Як ухне Ванька, – Танька, глядь – розбита впрах! Шкурник вічно в злій тривозі. Погляд а в страшні очки. Йдуть підводи по дорозі – Він кричить: – броньовички! «Ванька! танька пре он з ходу! Захищатись – не берись!» – «Ти здурів? Та це ж підвода. Ну, й лякливий, щоб ти скис!» Бабці палку варто зняти – Боягуз уже тіка. Загартовані ж солдати, Ті – сильніш броньовика. «Глянь-но, Банька: танька, танька!..» – «Преться стерва?.. По рогах!» Як пальне у таньку Банька, – Танька глядь – розбита вирах! Танька теж не без осічок. Мокрий грунт – не побіжить. І завзятий чоловічок Підірве її умить. «Глянь-но, Банька: танька, танька!..» – «Добре... стукнем... Це наш фах!» Як пальне у таньку Банька, – Танька, глядь – розбита впрах! Танька – цінний приз для смілих. Боягузу – жах вона. Варто таньку взять у білих – Білим зразу гріш ціна. З страху витимуть білята, – Тут їм ще раз – духу дать, Замигають тільки п’яти, Як почнуть вони тікать. Таньці вслід рачкують лише... Гади з білої орди. Таньку збий – вони, як миші, Розбіжаться – хто куди; Врятуватись тільки раді... Воїн! дужче натискай! Таньки, пушки і снаряди – Все у білих забирай. Хоч не в таньках, братці, діло (Тра сміливість поважать!), Та – вже й ми тепер уміло Стали танки споряджать. Ванька – онде! – через ниву Пре на таньці, молодець, Лупить білих їв хвіст і в гриву! Тут і пісеньці кінець!
|