|
От веселі вам дрібушки, Фронтові мої частушки. Ех, дуда мол, дуди, – Хай народ іде сюди! Ой до чого люд доводить? Він буржуя з глузду зводить. Хоч-не-хоч – зійдеш з ума, – Торба рветься недарма! Ех, ти, горе моє, горе, Зашумів народ, як море! Адмірал Колчак скавчить, Що потилиця болить. Від безсилля виють гади, Їх немає більше влади! Адмірал Колчак скавчить, Чемодани брать велить. Із якої він причини Не в верховнім більше чині? Колчакові більш не жить, – Від червоних військ біжить! Вже Колчак по пиці має, І Денікін жде-прохає. Пика, правда, завидка: Так і просить кулака! Ах ти, виродку поганський! Пам’ятай кулак радянський! Як він трісне по тобі, Більш не схочеш, далебі. Ех, калина, ех, малина, Вже Денікін, мов скотина, Ай-люлі та ай-люлі, Лізе, падло, в королі. Морду скорчивши гидливо, Мовить так «король» пискливо: – Ось тобі, народе мій, Маніфест в руці десній! Смерть повстанцям-комуністам! Влада вся капіталістам! Ось який, народе мій, Маніфест в руці десній! В цій руці, – підходьте ближче: Хрест, казьонка й батожище, Замість волі та землі!.. – От хто лізе в королі! І дворянські з ним валети, В позолоті еполети, Лізуть «гості» в рідний край... Їх, народ, мерщій приймай! Ой ви, гості, хижі гості, Поламаємо вам кості І до всіх чортів пошлем Разом з вашим «королем»!
|