|
У мокрих, подертих онучах, У драній свитині, в латках, Дідусь по обніжках колючих Із торбою вийшов на шлях. Зігнулись натомлені ноги, Коли ж доведеться спочить? Поставлено хрест край дороги, Під ним хтось забутий лежить. «Чию це сумну домовину Кругом обступили поля? Коли я тинятись покину, І де мене прийме земля?» Пора на село вирушати, – Рушає дідусь навпростець. Над стріхою крайньої дати Червоний зорить прапорець. На стінах строкаті плакати З царем, куркулем і попом. «Добридень!» – «Заходьте до хати!» І люди до діда гуртом: – «Порд вже, дідусю, спочити». – «Заходьте, я свиту вам дам». «Куди я прийшов?» – «У Невкрите». – «А це що таке?» – «Комнезам». І дідові вранці гостинці, – У новому зодягу дід: Сорочка, штани, рукавиці, Кожух, пара добрих чобіт. «Бери. Не вагайся! Чимало Добра у лихих куркулів, Вже щастя й до нас завітало, До нас, трудових бідаків». Зодягши на себе сорочку, Крізь сльози признався їм дід: «До цього я місця, синочки, Ішов цілих сімдесят літ!»
|