|
Співаю. Та хіба де «спів»? В бою мій голос огрубів, І вірш мій... красоти нема в його наряді. Не на осяяній естраді, Не в «чистій публіці», схівильовано-німій, І не під скрипок стогін ніжно-переливний Я голос підіймаю свій – Глухий, надтріснутий, насмішливий і гнівний. Тяжкої спадщини несу я клятий груз. Я не обранець муз: Мій вірш твердий, чіткий – щоденний подвиг дивний. Народ мій рідний, страдник трудовий, Я знаю суд лиш твій. Мені лиш ти суддя прямий, нелицемірний, Ти, що надій і дум твоїх – співець я вірний, Ти, для чиїх осель я – «пес сторожовий»!
|