|
– Та ворухніться ж бо! Подайте голосок! Що з вами, пане павучок? Терпіти зволите, як видно, голодуху? – Осмілилася муха, й до павука вона здаля Так промовля: Ви занедужали? Отетеріли, може? Чи в гордощах рішили там Набить ціну своїм словам? Чи дуба врізали, крий боже? Жаль-жаль! Я ж слів лиш пару вам Таких сказать хотіла (Тут муха ближче підлетіла), – Лиш пару слів таких, що непохитний міст Нас міг би зразу поєднати. Зважайте: через вас пропало мух багато, А все ж таки взнаки і вам дається піст. Хоч ми і вороги – скажу не лицемірно – Але ж вести війну могли б ми планомірно. Ні ви, ні ми в борню не лійли б напролом, Всі чвари набули б культурної личини. І муха в запалі крилом Торкнула павутину. Стрілою в той же час Павук напав на муху: «Поговори мені ще раз Про голодуху!» Усе де бачила і чула все бджола. – Гей, мухо, цур тобі! Ти здуру почала Возню з бриднею отією! До кого прешся ти з порадою своєю? У павука завжди у голові одне... «Ох, знаю, що одне! Ох, погубив мене... Ох, – вирвалось у неї, – А план був... справді – дивина!» Пропала муха за ідею, Ідеї ж – гріш ціна.
|