|
4 квітня 1912 року Ленський розстріл робітників. Дружина між похмурих стін, Дітей тримаючи, жде мужа. – Не жди, не жди, не прийде він: Удар катів влучний був дуже. Так, він упав, та не один: З скорботним поглядом страхітним Твій старший, твій любимий син – Упав він поруч з батьком рідним. Там ряд товаришів лежить – Немов у полі тім могила! І кров гаряча там біжить Із ран тяжких, – спинить не сила. А сонце весняне блищить! Прощає бог злочинство люте! Брати! Хай проклятий той буде, Хто день страшний оцей забуде, Хто кров цю ворогам простить!
|