|
За еспарцетом. Улітку, край села, на ніжнім бережку Далося стрітися пастушому ріжку З кларнетом. Кларнет сказав: «Здоров, дружок!» «Добридень, – відповів ріжок: – Добридень! Як бачу, ти, брат, із міських... Та не збагну: з паків, а чи з яких?» «Що значить – злидень, – Образився кларнет. – Раніш протри баньки Та придивись-таки, Ніж задавать своє питання дике. Відомий я кларнет, музика. Хоч трохи голос мій похожий і на твій, Та в кого не бував через талант я свій?! Сказать вам, мужикам, та й то відчули б страх ви. А все ж скажу, не потаю: Під музику мою Танцюють, голубе, часом князі і графи! Та гра тобі така не снилася й вві сні: Бо під твою – бики з коровами одні Хвости петлюють!» «То так, – сказав ріжок, – нам графи не з рідні. Але настануть дні – Вони, повір мені, Під музику й мою іце затанцюють!»
|