|
Вечірній дзвін у мовчазних полях. Я так любив його колись стрічати, Як перед смерком промінь із-за хати Заграє золотом в весняних небесах. Любіш мені тепер у селах і містах Могутній клич тривожного набата: Мов сурми звук у славний бій – солдата, Мене на подвиг кличе він в боях. У суєті, у пошлості щоденній Я жду, коли, мов присуд той судьби, Як ранній грім – і гнівний, і натхненний, В розплати час, в час грізний боротьби, В моїй вітчизні гнобленій і бідній Розітнеться набата голос мідний.
|