|
Я звик з тривогою стрічати кожен день Під гнітом чорного кошмару. Я знаю: принесе цей ранок бюлетень Про тих, над ким збулася кара. Про тих, хто не утік від грізної судьби, Хто рано від життя без страху Взяв, як останній дар, два тесані стовпи, Вгорі до них прибиту плаху. Чим швидше тане ніч, тим швидший серця стук. Хто чує совісті ридання?.. Сумує гнівний дух... Витискуючи звук З вуст, скривлених від зла, від судорожних мук Шепчу в гарячці проклинання! Слух ловить брязкіт пут, дверей іржавих скрип. Відчайний викрик... шарудіння... Шум... стогін чується... і хрип, тваринний хрип. І тіла мертвого падіння! Ні, не діждатися вже спокою мені, Страшні видіння мозок сушать, Безпомічні думки... Як душно... Я в огні... Рятуйте! Десь когось у нашій стороні В оцю хвилину злісно душать! Комусь в очах в цю мить навіки смеркнув світ: Застиг в петлі перед світанням, Вже не проснеться він, і нині сонця схід Вже не зустріне привітанням!..
|