|
Як поштальйон листа приносить «доплатного», – Останній шаг віддам, таки ж листа візьму, Я ждав того листа і радий я йому: Він засмальцьований, пом’ятий, – та нічого, Дорожчий над усе цей жмаканий папір. Серед сумних блукань, мандруючи світами, Зоставсь я мужиком таким, як був, повір! І нині, мов юнак, радію я так само Тому немудрому листові з глушини Від мужиків єдинокровних: У тих-от кривульках, в словах некрасномовних – Скорбота рідної моєї сторони! * * *«Здоров будь, брате! Шлем тобі уклін. Складаємо цей лист ми просто, без комедій, Зібравшися у Коренева Феді, А пише Федін син. Живемо й досі ми, як у бору ведмеді, Про що й розповідать! До влади ближче ти, про різне можеш знать, То, може, що й черкнеш, вїдомий-бо писака. Спасибі, брате, не забув про нас! За три рублі подяка. Згодились тут вони нам у недобрий час: Тому назад, либонь, із тиждень буде, Потрібні гроші нам на похорон були: Помер твій дід Софрон, в могилу провели... Давно вже хирів він, мабуть, чи не з простуди. Тож уночі в четвер – не додивились люди! – Сам звівся з ліжка він, лежавши у теплі, В подвір’я почвалав, та на сирій землі Отак, без сповіді, і вмер десь під сараєм. Пером земля йому! Ну, хай старі вже мруть! А й нам-то, молодим, нема коли й зітхнуть Від горя-горенька... Дочасно помираєм... В чім держиться душа! А пан та багатій П’ють хліборобську кривавицю. Сказати, батько твій: Останню він продав оце телицю! Все недоплачені податки з нас деруть, Женуть з подвір’я скот, останній шаг беруть, – Хоч вовком вий, хоч плач, хоч кидайся в криницю! Ні хліба, ані дров; А холода, пора зимова... Вже ж не забув ти Прова? Під свято, ввечері, учадів дядько Пров: Бідняк беріг тепло, поквапивсь піч закрити... Отак минула ніч, а вдень, уже в обід, Зчинив тривогу Фрол – сусід, Та ба! Лиш донечку вдалось одволожити... Що вже плачу, й не говори!.. Труни великі дві, малих аж три... Село усе ридало! Орину – бабу теж лиха біда спіткала: В губернії, в тюрмі повішений онук. Добрячий хлопець був, охочий до наук, – Сам книжку прочита, нам потім розтлумачить, До чого, що і як... Уболівав він, значить, За долю нашу...» Ех. Несила дочитать!
|