|
Любонька-голубонька, Стрічечка в косі. Хто не знає Любоньку? Знають Любу всі! Осьде свято в школі. Всі пішли в танець. Ходить Люба в колі, Наче вітерець. Платтячко синеньке, Бантик у косі. – Просто глянуть весело! – Гомонять усі. Та як хто до Любоньки В гості завіта – Не впізнає Любоньку: Дівчинка не та! Тільки зайде до кімнати, Вже гукає на ходу: – Нам завдань дали багато, І по хліб я не піду! Ось вона трамваєм їде, Не бере квитка собі. – Ну й тіснота! Сісти ніде! Пробивається в юрбі. – Це, – гука, – місця дитячі! Йдіть, бабусю, на своє! – Бідна бабця ледь не плаче, Потихесеньку встає. Любонька-голубонька, Стрічечка в косі, Ось така ти, Любонько, В усій своїй красі! Трапляється, що дівчинка Буває дуже грубою, Хоч, може, груба дівчинка Не завжди зветься Любою...
|