1Місто біля берега. Пальми, пальми, пальми... Прибули в Америку, Подолали даль ми. Ось вона, Америка. Штат південний бачу. В місто біля берега Зазирнім, читачу. Місто, ми помітили, Трохи вбік від траси. Наймолодші жителі Зранку ходять в класи. І читають діти По дорозі в школу: «Якщо хочеш пити, – Пий лиш «кока-колу»!" Проспівають шинами «Шевроле» і «форди» – Потім, за машинами, Віз і кінські морди. Сяючи, закрутяться Спиці мотоцикла, І принишкне вулиця, Що до тиші звикла. 2Живе хлопчина (саме тут!) Чорнісінький, мов ніч, І вдень, зайшовши в темний кут, Зникає раптом з віч. І не знайти, хоч поряд стій! Веселий чорний чародій! Та блисне зубками малюк – Він поряд, біля ваших рук! А звуть хлопчину Томом. Він зранку, бачим ми, Гасає біля дому Із меншими дітьми. Він няньчить чорних, голих Сестричок і братів. Кричить на повен голос, Жахаючи котів. Сестричкам-чорнощічкам Він обіцяв не раз: – До ніколи йду, сестрички! Почну учити й вас. Кмітливий, добрий Том росте. Частенько мріє він про те, Як вибіжить на місяць По стежці золотій. Його між зір помітять І скажуть: «Чародій!» Ось чому на пристані Жде до темноти. Сон скоротить відстані. Місяцю, світи! Ніби поряд ти... 3Білі мами... Що це з ними? Мов пожежа. Просто жах! Тільки й чути: «Чарлі! Джіммі! Спенсер, Джоні, по домах!» Збожеволів ранок сірий, Де звичайний супокій? Скрізь лунає: – Чорношкірий! Тільки гляньте – чорношкірий! – Чорношкірий? Хто такий? Йде в сорочечці-обнові Новачок чорноголовий. Туфлі сяють, аж цвітуть. Зранку вирушили в путь. Ніжно й тихо, як завжди, Мама мовила: – Іди! Але враз за поворотом Заревла юрба сторота: – Тут не місце чорномозим! – Геть, хлопчиську, миром просим! Кулаки, дубці кругом. Пояснити хоче Том. Він – цього ж містечка житель... Обіцяв же білий вчитель, Обіцяв, що прийме в клас. Тато й мама: – В добрий час! Та нема кінця погрозам! – Твій учитель втратив розум! Помагає чорномозим! – І воно туди – слимак! – Скрізь жорстокі лиця. Але він пройде однак, Пролетить, мов птиця! Знову й знову, як не силуй, Том повторює всякчас: – Обіцяв учитель білий, Обіцяв, що прийме в клас! Ось чиясь міцна рука Штурхонула хлопчика. Загорланив бас потворний: – Головешка! Чорний! Чорний! Чорномозий! Будеш босий! – Гарна дівчинка в панамі Мовить: «Лишенько моє...» І запитує у мами, Чи душа у негра є... Беззахисне у юрбі Це хлоп’ятко чорне. Чи ж поможе хто тобі? Чи слівцем пригорне? Учитель, білий, наче сніг, В старенькій одежині До цього збориська підбіг, – Заждіть! Ви не повинні... Та не шанують тут сивин: – За чорних він! За негрів він! – Ти комуніст! – кричать йому. – Схотів потрапити в тюрму? Не лізь у нашім штаті В заступники затяті! – За чорних він! Ганьба! Ганьба! – Приструньмо дідугана! Наперед випхала юрба Якогось хулігана. У вікна – злива каменюк. – Піддаймо вчителю наук! Погрози, крики без кінця: – Женіте чорного мальця! – Жени нахабу чорного На всі чотири сторони! Кулачки сховай, хлопчинко... Калатає серце дзвінко. Краще був би зараз вечір, Дайте темряви йому! Похилив би рвучко плечі Та й поринув у пітьму. Біг би, біг аж до причалу, Перегнавши вражий сміх. А щоб зуби не блищали, Він до болю зціпить їх! 4Місто біля берега. Пальми, пальми, пальми... Ось тобі й Америка. Подолали даль ми. На вулицях просторих, В який не зайдеш дім, Ні закутка для чорних, Немає місця їм. Тут негритянська жінка Всіх няньчить з давніх пір. Та підросте хлопчинка – До негрів наче звір. За колір шкіри Тома Тут не пустили в клас. Один в пітьмі, сірома, Ховається в цей час. Нам смуток серце крає. Обурюйся, та зваж: Ми гості в цьому краї, Порядок тут не наш. Людьми в батьківській хаті Зросли ми недарма. Лишатись в цьому штаті Снаги у нас нема. Ми у своїй квартирі Згадаємо гуртом, Як люди білошкірі Тебе прогнали, Том!
|