|
Чому невільникам думки про волю милі? Дивись: не ремствують, а плинуть тихі хвилі Край берегів своїх, яких їм не змінить; Он велетень-сосна, де виросла, стоїть, Не може рушити. У небесах світила Призначеним шляхом недовідома сила Веде. І вітер теж – одвічний мандрівник - Спиняти подих свій в години певні звик. Тому, що суджено, і ми підвладні будем: Бентежні марива зруйнуємо, забудем. Раби розумні ми, тож поєднать волім Всі задуми свої із жеребом своїм, І буде супокій, щаслива буде доля. О нерозсуднику! Хіба не вища воля Дарує пристрасті? Чи не її наказ В їх закликах звучить? Яке тяжке для нас Життя, що з серця б’є в нестримному бажанні І мусить увійти, скорившись, в тісні грані.
|