|
Я з жахом вже читаю казки – Не ті, що чули від бабусь. Не ті... Пробачте вже, будь ласка, Дивитись пресу я боюсь. Привиджується – вийшла знову Вся погань темряви віків: І ллється кров у Годунова, І чути хруск людських хребтів. Рвуть гаками язик і руки, В живіт застромлюють кола, Кругом в повітрі дикі звуки, Жінок розтерзані тіла. Якісь примари (серце чує!) Бормочуть, шепчуть без кінця. То сам диявол вже полює І на живих, і на мерця. «Рубай його!..» Я звірем вию... «Стріляй у нього! Та хутчіш!..» Я падаю. Я ціпенію. І я їх брат?! О, ні, облиш! Де опинився я? Хатина... Кістки... нога... якась страхіть... Калюжа крові, в ній дитина... Дорога де? Хто є?! Спасіть!..
|