|
Скажіть же ви мені, ті, хто горіли, Або згорів в коханні молодий. Ви, ті, хто сонце ще з колиски зріли, В чиїх серцях вогонь завжди живий. І мова ваша – хоч бери та пий. Ви Руставелі розуміти вміли... Мені як бути? Вже, мов одурілий, Лечу у прірву нездійсненних мрій. А серце раптом мов сліпе стає, І знаю я: любов не зрозуміти. Та ось прийшла. Хай візьме все моє. Нехай зроблю таке, що ніде й діти, Аби ж на двох цю дурість поділити. Палаю. Хочу. Бо кохання є.
|