|
Ген-ген переді мною Маячать маяки, За синьою імлою Зникають береги. По правій – промінь синій, По лівій – чорна кров, Прощай, мій друже милий! Забудь мою любов! До синього пливу я Чарівного вогню, Йому лиш віддаю я І душу всю мою. Тій пристані червоній, Де дзвін привабних струн. Де промінь непритомний, Де з вихрами бурун, – Тій казочці забутій Пішлю привіт гіркий, Бо мрії перебутій Нема вже місця в ній.
|