|
Вже ніч каганці засвітила, Під світлим обличчям Творця; Рокоче холодная хвиля, П’янить далечінь без кінця. До серця лиш мрія говорить: «Мій любий, бажаний... Прийду!» Над синіми хвилями моря В легенькім човенці я жду. Я жду і завітнеє слово – «Люблю» повторяю щомить. І все, що на серці святого, Так кличе, до тебе щемить. Кохання! приходь, я чекаю, Розійдемось з добрим і злом, Все море од краю до краю Ми змірим швиденьким веслом. Полинемо разом в безвісність, В найкращі надземні світи, Де мить переходить у вічність, Де «я» обертається в «ти». Я прагну хвилин невимовних. Захоплень безтямно святих, Признань і пісень тих любовних Неторканих струн золотих. Тобі я віддам раз назавше Весь пал молодої душі, І все, що в житті цвіте нашім, Що дише майбутнім в тиші. З тобою я хочу молитись Зіркам нетутешніх сторін, Обнятись, зійтись, з’єдинитись В зітханні весни запашнім. З тобою я стану маною. Як тінь за тобою піду, І скрізь буду вічно з тобою... Я жду!
|