|
Під морем Хвалинським є дім мідяний, Закутий у ньому огненний Змій. І ключ семи пудів під тим Змієм з огню, Від палацу, де сховано велетенську броню. По Волзі широкій, по крутих берегах, Пливе Лебідь білая – чудовий птах, Ту Лебідь спіймаю я, ту Лебідь зловлю. Вволи ж ти, Лебідонько, та волю мою, На море Хвалинськеє скоріш полини, Зроби так, щоб закльований був Змій огняний, З-під Змія той ключ достань мені ти, А потім додому на Волгу лети. – До моря Хвалинського не мені долітать, І змія огненного не мені заклювать, Й ключа семи пудів не мені донести, – За добру раду краще мене відпусти. На Буяні на острові, – ти цьому будеш рад, – Ворон є, він всім воронам старший брат, Його Київська Відьма посадила, – так ось, Йому б Змія огненного заклювать удалось. – Як сказала Лебідонька, так зробив я, пішов, І в гаю з злою Відьмою я хатину знайшов, Відьма зла упиралася: – Що той Ворон! Що в нім! Та сказала – примчав він, полетів в мідний дім. Він розбив мідний дім, як того я бажав, Не боявшись огню, Змія він заклював, Він достав і приніс мені ключ важкий із огню, Відімкнув ним палац я, взяв чудесну броню. В бойовім цім одінні все вперед я, вперед, Ні стріла не достане, ні пищаль не бере, Я, цією замовою захистившись, іду, І бажаю я ворога, його, Вороне, жду!
|