|
Хміль я, веселий я Хміль, Пчола прогуде або джміль, Все цвіте – розцвітається Хміль. Хміль я, п’янію і млію, Знов, у похміллі, хмелію, Ллюся пісенним золотом хвиль. Все я цвіту і гуляю, Сам я себе вихваляю: – Понад усіх я сильніш, І веселіш, і хмільніш. Знають малі і старі Хмеля, як Леля палкого, Хвалять його і царі – Нудно неділі без нього. Хвалили мене й мудреці, Бо я мудрим прибільшував міць, Славословили мене й ченці В тьмі славетних своїх погребниць. Солдат, селянин, робітник, Захмеліє – до Хмеля він звик! – Я скоріше його на постіль, Я добрий буваю, я Хміль. Дівчина в хмелю, молодиця – Співає любовна їм птиця, Ввійду я їм в розум, п’яню, Губи до губ я маню. Де Хміль – там завжди обіймання, Де Хміль – там завжди сперечання, А ледь хто від Хмелю проспиться, – Мириться і в Хмелю дружиться... Хмеля усяк визнає, – Військо велике моє! Був тільки Хмелю не рад Сурйозний мужик-садівник, Раз удень він прийшов у свій сад – Бо працювать дуже звик – Ходить в саду і гуляє Борозни всюди копає, Соломою їх устилає, А я, Хміль, догадатися зміг – По тичині угору побіг, По тичині легенько поп’явся, І з сурйозного я насміявся, Головою він вдаривсь об тин, Впав у грязь, похитнувшися, він. Так-то, це краще, мій брате, Будеш мене тепер знати. Хто на Хмеля повстав – бережись; Зверху падають так-таки вниз!
|