|
Я обвіяний подихом різних морів, Я схилявсь над проваллями гір. «О, скоріше, скоріше», – благав я вітрів, Я завжди поривавсь на простір. Я не знаю тих пут, я не відаю слів, Що могли б заказать кому сни, Я б не хтів кайданів для моїх ворогів, А бажав би усмішок весни. Я не знаю нудьги, я сильніший жалів На бучному бенкеті буття. Я обвіяний подихом вольних морів... Будьте вольними, браття, як я!
|