|
Над сонним болотом в північний тиші Нечутно шепочуть, тремтять комиші. По віщо шепочуть, про що шелестять, І що то за очі між ними блищать? На мить замигочуть і згинуть у тьмі, І знову затліють, мов блудні огні. Щоночі в тиші комиші шелестять, В них жаби домують, гадюки сичать. В болоті криваве проміння вмира: То місяць червоний в намул зазира. У вогкість десь лізе, і гниллю несе, Болото привабить, затисне, зассе. «Кого і навіщо?» – питає комиш. «Чого ти між нами огнями гориш?» А місяць журливий не знає, мовчить. І хоче ще нижче обличчя вмочить. Неначе останні зітхання душі, – Так тужно шепочуть вночі комиші.
|