|
Жебрацькеє життя, без бур, без почування, Без звуків, без вогню, холодна напівтьма, Ні крику розпачу, ні тихого зітхання, Ні ясний день, ні ніч німа. Тумани, сутінки. Серед блідого сяйва Змішались зариси, і барви, і складки, І в царстві мертвого безсилого мовчання Лиш пашуть злом отруєні квітки. Та жаби чорні, виродки намулу, Вилазять де-коли з брудних і сонних вод І, ніби з радощів, що все в багні втонуло, Ведуть зловісний хоровод.
|