|
Глухий, сердитий шум В розбурханому морі. О, скільки в небі дум! Як б’ються хмари в горі. Про що шумить глибінь? Про що так довго стогне? Чию там видно тінь? І хто там в морі тоне? Гримить морський прибій, Біжать буруни морем: – Ми йдем, ми йдем на бій І землю ми поборем! Розкинем береги І все заллєм водою! Почуйте нас, луги! Наш крик грозить бідою. Ми все заллєм, візьмем, В безодню проковтнемо, Юрбою хвиль плюснем, До ясних зір дійдемо. «Шуми, грими прибій», – Хтось голосно регоче. Ідем, ідем на бій! «На бій!» – луна гуркоче.
|