|
Коли засяє місяць в тьмі нічній Своїм серпом блискучим і тендітним, У інший світ кортить душі моїй, Захопленій далеким, полетіти. В ліси, до гір, до піків білосніжних Спішу у мріях; дух – як захворів, І я не сплю над світом цим погідним, І плачу солодко, і з місяцем – я свій. Вбираю в себе це бліде сіяння, Як ельф, гойдаюсь в сітці з промінця, Я слухаю, як каже щось мовчання. Мені людські всі байдужі страждання, Чужа земля з борнею без кінця, Хмаринка – я, я – подих вітру ранній.
|