|
Я не із тих: ім’я їм – легіон, Я не із царства духів невпізнанних, Я шлях долав серед рівнин туманних, І бачив безбережний горизонт. В моїх зіницях – знаний мною сон, В них світ видінь хитких й обманних, Таких, що без кінця в собі, безладних, Як пелена, що схил бере в полон. Ти думаєш, що в поріділих сховах Завмер, мабуть, якийсь один стрімчак? Глянь: в подиху грози схов станув на очах, І пасма гір, для ока вічно нових, Як глетчер, я снігів наніс – що жах, І звідти видно світ в своїх основах!
|