|
В саду троянди – з пелюстками білими, Із пелюстками білими й вогнистими. Душа тремтить жаданнями несмілими, І соромом, і пристрастю. Тебе довік зустріти вже не зможу я Бо тільки раз дві мрії зустрічаються В моїй душі любов непереможена, Згорає і не кається. Твоє лице у снах і досі бачу я Густу косу голублю, опечалений. В очах – зізнання квіткою гарячою, Аж губи, губи спалені. Єдиний раз пізнать мені призначено Оте ясне, що щастям називається. О тінь моя, і зрима і небачена, Любов не забувається. Кохання хміль – гілками обважнілими, Душа палає соромом і пристрастю. В саду троянди пелюстками білими Сплелися із вогнистими.
|