|
Свіжак надривається. Пре на рожен Азовського моря корито. Кавун на кавун – трюм наповнений вщент, Кавунням вся пристань покрита. Не сором не пити первак в передрань, Зівати в нудьзі в караулі, Три дні і три ночі пливти у бовтань, І ми паруси розгорнули... В густий бородач ударяє бурун, Щезає, на бризки роздертий. Дзвінкий вибираю, як бубон, кавун, Вирізую ножиком серце. А сонце пустинне сідає в розсіл, І місяць зіпхнутий на хвилях місцями. Свіжак задуває! Навідліг! Не стій! Дубок, воруши парусами! На морі баранчиків більше і більш, І треться кавун, і у трюмі, як ніч... В два пальці, по-боцманські, вітер свистить, І хмар густота надприродна, І смикає руль, і обшивка тріщить, І забрані в рифи полотна. Крізь хвилі – навиліт! Крізь дощ – навмання! Нас гонить в свистячому милі, Напомацки в нишпорках з дня... І ридма, й невлад Хриплять полотнинами крила. Вертячки пізнали всю дику красу. І море тупоче, як ринок, Коса перед нами, жене на косу Нас, певно, остання путина! Козлами кудлатими море до пліч, І треться кавун, і у трюмі, як ніч... Я пісні останньої ще не співав, А смертну відчув прохолоду... Бродягою жив, і у карти я грав, І море несе нагороду, – Веселим життя вже навіки забудь – У кузові теча, відірваний руль!.. Сонце пустинне над морем встає Повітрям зігріти б суденце; Не видно дубка, і на хвилях пливе Кавун з намальованим серцем... В густий бородач ударяє бурун, Де скумбрії грається зграя, Низовий на брижах гойдає кавун – До берега він допливає... Кінець своїм бідам ось тут він й знайде, Кінець хитавиці... Кортячка – Кавун з намальованим серцем бере Так мною любима козачка... Ніхто їй не скаже, напевно, про те, Що в руки вона взяла серце моє!..
|