|
Над смутком могили ялина росте. Садила її наречена солдата. Пішов він на бій за край дорогий, Поліг, як герой молодий За край дорогий... А пісня дзвенить, і вітер шумить степовий... Поліг він за те, щоб життя золоте Розквітло під сонцем, під небом Вітчизни, За радість життя, ясне майбуття, За щастя безхмарне дітей, За радість дітей... А вітер шумить, і пісня летить до людей... Коли розквітають весняні поля, Іде до могили вже сива подруга... Солдату навік незрадна вона, – Любов найдорожча одна, Навіки одна... Хай линуть літа, – солдатові вірна вона.
|