|
Кардинали поконали, королеви полягли, Королі на трони сіли, – та й не встали... Всі – крам-бам-були, крам-бам-були, крам-бам-були-були, – Вгору бульбашками, кущами, хрестами... В огорожі копошиться літній бідний чоловік, Примиритися не може і не хоче, Що такий же інший згинув просто, як торішній сніг. Він над ним, як над живим, снує-клопоче, Старовинний дім цегляний протягнув у вись хрести, Ніби там когось шукає, й не знаходить, Кажуть, є якийсь Господар порожнечі й висоти, Від якого все це саме так виходить... Якби знати, як нещадна і бездарна простота, Простоти би ми нікому не прощали. На Ваганьківськім кладовищі ніколи би отак Ми з тобою, моя люба, не гуляли. Але ж знати ми не знали черги завтрашніх жалоб. І не знають ні пророки, ні герої. Тільки те і очевидно, що безодня і потоп Тут землею обернулися твердою...
|