|
Ніколи не звикайте до любові! не згоджуйтеся, як би не втомились, щоб змовкли солов’ї в вашій діброві, щоби зів’ялі квіти похилились. І головне – не вірте ви ніколи, що нібито приходить все й минає. Нехай тьмяніють зорі всі навколо, любов обов’язково хай сіяє! Ніколи до любові не звикайте, розмінюючи щастячко на звички, неначе скирту на жмутки травички; вогонь палкий на іскри не міняйте! Хай звичними не стануть ті вуста, що вам неначе вже давно знайомі, як не звикаємо до сонця і до грому, до райдуги, що з хмари вигляда. В несправжніх прчуттях можливо знову й знов знаходити, втрачати й повертатись, але якщо зустрілась вам любов, до неї звикнути – мов обілити кров, або до нитки аж програтись. Не звикайте до щастя ніколи, навпаки, у сяйві горіння хай вітає сердець тріпотіння любов, як сонячнеє коло. Над діамантами не владний час, цінуються вони віками. Дивуйтеся ж завжди, що з вами щастя, блукаючи світами, не розминулося й не згас вогонь зорі, ім’я якій Любов. І щоб завжди кипіла кров, не дозволяйте почуттям тьмяніти. Хай вдячність допоможе жити й буденність не полонить вас!
|