|
Могила Невідомого солдата! А скільки їх від Волги до Карпат! В боях все більше рити, не копати, Лопаткою своєю міг солдат. Горбок зелений згодом на світанні – Для Батьківщини втрата нелегка – Надії, мрії в нім і хвилювання Безвісного її захисника. Ким у боях передній край пізнаний, Хто на війні втрачав товаришів, Той вщерть, «по вінця» біль відчув і гнів, Коли копав їм «шанці» ті останні. Нові постійно марші і бої! На обеліски годі час де взяти! От дошка й олівець давно початий – Завжди знаходились серед своїх. Останній «запис обліку» солдата: «Іван Фомін» і все, на тім кінець. Ще трохи нижче дві короткі дати: Ця – народився, ця – помер боєць. Та дощ неділі зо дві, буревій – Сіріє все невідворотно-мляво, Фанери шмат надувся, набубнявів І прізвища не видно вже на ній. За сотні верст ідуть бої затяті. А тут, від річки кроків двадцять десь, Горбок у квітах польових увесь – Могила Невідомого солдата... Загиблих пам’ятати – хрест тяжкий нести! І Батьківщині й матері, й вдові. Загиблих і всх тих, хто зникли безвісти – Вони для матерів завжди живі! Забутою їх мужність не буває. Саме тому полеглого в бою На звірках згідно списку викликають, Немов такого, що стоїть в строю! І в пам’ять про героїв незабутніх Від Волги до Карпат країна вся Уквітчано запроменилася Вогнем зірок славетних п’ятикутних. Летять ті промені поважно, навіть свято, Аби зустрітися одним весняним днем Над прахом Невідомого солдата, Що спить в землі перед старим Кремлем. Від променів багряне, мов знамено, Під урочисті гімни цьому дню, Як символ слави, полум’я священне Там спалахнуло вічного вогню!
|