|
Ні, не любила я... Та брав мене неспокій, Коли приходив він й щораз коли зітхав! Вся червонілась я й ховала жаль глибокий: Він так мене кохав! Він так мене кохав! Подобатись йому аби – прикраси я носила І берегла – оті, що він їх сподобав! З ним розмовляла я і погляди – ловила! Він так мене кохав! Він так мене кохав! Та раз – сказав мені: «Надвечір – в той гайочок Чи прийдеш?» – «Так, прийду!..» Та жах і сором взяв: В гайок я не прийшла, чекав він, та – даремно! Він так мене кохав! Він так мене кохав! Тоді поїхав він – в образі за невдачу, Нещасний, – як мене він, певне, – проклинав! Вже не побачусь з ним! Я не в собі!.. Я – плачу! Він так мене кохав! Він так мене кохав!
|