|
Отак забути, Боже мій, Все наше щастя?! Ні, не смій! Згадай ту зустріч і розмову, Ту мить – раптову, випадкову! Згадай рай перших хвилювань, Весь світ чарівних сподівань, За все, що в нас могло б ще бути! Отак, зненацька, все забути: Зірками вишите рядно На нас дивилось у вікно, Й фіранка тихо колисалась... Так що ж це сталось?! Сталось! Згадай любов, весь світ надій, Згадай всі клятви!.. Боже ж мій! Кохання, щастя, кожне слово! І все забути?! Так раптово?!
|